За останні 613 днів повномасштабного вторгнення я не зустрічала жодного допису у фейсбуці про стрес, пам'ять, втрату словникового запасу, або щось на кшталт цього.
Ще минулого року я хотіла поділитися своїм дописом, однак була не готова до порад у коментарях (навіть коли пишу, що не шукаю порад, люди все одно радять, утім зараз не про це).
З 24-го лютого 2022 десь до серпня 2022 мені було важко згадати слова. Мій мозок видавав геть інші слова. Наприклад, замість "картина" говорила "квартира". Або я не могла згадати слово "коричневий" (будь-якою мовою, при тому, що я вільно говорю 5-ма мовами, плюс 2-ма на початковому рівні). На жаль, зараз не можу згадати багато прикладів.
Якось на початку березня 2022 мені стало страшно, бо мені здалося, що я не можу говорити англійською, яку, на превеликий жаль, знаю краще за українську і 95% дня я використовую англійську. [спойлер - все вийшло.] З 24-го лютого 2022 до березня я майже не говорила вголос, бо завжди слухала звуки: чи то вибухи, чи то літаки, чи то тривога, чи постріли на вулиці. Завжди переписувалася з рідними, друзями, знайомими.
Я багато спілкувалася з колегами, викладачами, і у них були такі ж самі проблеми. При тому, що вони вільно говорять мінімум 4-ма мовами.
Пам'ятаю, що робила багато пауз між реченнями/словами, бо намагалася підбирати правильні слова. Цей досвід схожий на будь-який мій досвід вивчення іноземної мови, особливо угорської (ненавиджу угорську).
Зараз
Зараз мені не страшно про це говорити, бо це вже позаду. Проте, минулого року проблеми з підбиранням правильних слів мене лякали до смерті.
Одна із моїх освіт — логопедія. Я багато знаю про втрату словникового запасу, здатність частково або взагалі говорити, і т.д. Знаю мільйон вправ, які роблять у таких випадках. Але мене це не заспокоювало ні на хвилину.
Була думка, що я "втратила" всі мови, які вивчала протягом життя. Мови - це те, що мене описує як особистість, тому був великий страх втратити їх, навіть частково, навіть 1000 слів.
Вивчання жодних (!) мов мені не давалося легко. І те, що люди характеризують як "тобі легко даються мови, тому ти знаєш багато", чи "ти просто розумна" - це не правда! Я завжди багато працювала з викладачами та вивчала самостійно і вдень і вночі. Й вивчення якої з них майже з нуля чи "з середини" лякало мене до всирачки.
Я опублікувала цей пост у фейсбуці, і багато людей поділилися своїм досвідом у коментарях та особистих повідомленнях. Перш ніж опублікувати їх тут, я попросила дозволу. Ось деякі з них:
“У мене таке буває дуже часто, особливо з наголосами, наче зникає в голові звучання цього слова,то я перевіряю в словнику. Зараз багато забуваю українською мовою (моєю рідною мовою), або повторююсь. Думаю,це через відсутність нормального сну. Складно побудувати речення. Ще цікаве спостереження: коли я засмучена, я більш сконцентрована. Злюсь страшенно,бо наче відчуваю, що тупію.”
— Наталія (викладачка, вільно говорить 4-ма мовами. З початку повномасштабного вторгнення знаходиться в Україні.):
“Мені також було важко саме говорити, спілкуватися. Забувала слова. Друкувала навіть з помилками. Боялася втратити навички перекладу. Це було до червня 2022 року приблизно. Потім погодилася перекладати зустріч онлайн, то вже було успішно. А до цього з квітня 2022 просто постійно була робота з текстами та студентами, тому необхідність спілкуватися допомогла сфокусувати увагу. Але це було стресом.”
— Юлія (викладачка, методистка, і перекладачка; вільно знає 3 мови і наразі вивчає 4-ту. З початку повномасштабного вторгнення знаходиться в Україні.)
“У мене завжди була проблема зі словом “імбир” - роби що хочеш, я його міг згадати тільки або німецькою або англійською. Це прям для мене проблема. Але це такий один приклад, не пам'ятаю інших таких. А от минулого року у мене в розмовах було часто, коли емоції закіпали, у мене не було слів виразити ці емоції, просто не було слів. Жодною мовою, і ти хочеш щось сказати, а не виходить. Тепер я розумію, що значить 'слів немає, одні емоції' - це для лінгвіста просто шок і ступор. Як людина, яка знає стільки мов не може нічого сказати? Потім просто заспокоювався, концентрувався на тому, що хочу сказати, підбирав слова і тоді все було знову в порядку. Можливо це сильні емоції мені заважали думати раціонально чи звичайно, не знаю. Але таке було зі мною вперше. Сподіваюся такого більше не буде. А взагалі я починаю приймати свої мінуси, тому що молодше ніхто не стає, а постійно покращуватися неможливо.”
— Михайло (керівник міжнародних проектів, вільно говорить 5-ма мовами. Українець, багато років живе у Німеччині.)
“Мені дуже важко було підібрати слова, чути різні звуки. Концентрація уваги страждала та ін. Але я дякую людям, які розуміють без слів... Я дякую за цей пост та інші, які так влучно описують різні психологічні стани та проблеми під час війни в Україні. Мені здається, що основною причиною цього є стрес. Наприклад, одного дня, коли я була вдома, у мене вибуховою хвилею вибило усі вікна у нашій багатоповерхівці. Після цього випадку я відчувала страхи, душевний біль, розпач та інші стани з боку нервової системи…”
— Тетяна (масажистка,косметолог; вільно говорить 3-ма мовами. З початку повномасштабного вторгнення знаходиться в Україні, потім була вимушена евакуюватися на 2 місяці і повернулася в Україну.)
UK 
EN 
ES 
DE
Залишити відповідь